Йшла на ходунках до військових: як останні мешканці покидають прифронтові селища на Запоріжжі

16.03.2026

«Ось, взяла найцінніше – фотографії. Тут ми молоді, тут дітки ростуть. А ось фотографія покійного чоловіка – це найдорожча людина в моєму житті» – ділиться з журналістами Лідія Комарова, нова мешканка гуртожитку для переселенців.

68-річна жінка була серед останніх мешканців села Омельник, Пологівського району, яке зараз розташоване буквально на лінії фронту.

Внаслідок постійних атак росіян в селі зникли світло і зв’язок. Через це жінка майже два тижні не могла додзвонитись до старости громади.

«Печерні люди», – сумно жартує Лідія Прохорівна, – Я хоч і пересуваюсь на ходунках, але сидячі на стільчику в своєму будинку саджала картоплю й город, тримала курей», – розповідає вона.

Живучі в постійній небезпеці, жінка не втрачала надії, що «ось-ось покращиться». Втім коли ворожий дрон вже влучив в будинок, Лідія Прохорівна вирішила все ж таки виїзжати із зруйнованого села. Зв’язок знайшла у військових, які поставили Starlink в одному з дворів.

Бабуся на ходунках йшла до хлопців: «Дозвольте зателефонувати, мені треба евакуюватися». Вранці рятувальники вже були на місці.

По дорозі Лідія Прохорівна згадала: у Новомиколаївці залишилися її інвалідна коляска й ходунки, які їй виписали за програмою. Рятувальники не залишили бабусю в біді, і під час чергової евакуації привезли до транзитного центру в Запоріжжі ці життєво-необхідні речі.

Начальник Пологівського районного сектору цивільного захисту Юрій Голінько розповідає, що за весь час евакуації з Пологівського району вивезли вже 150 людей. В Омельнику, звідки евакуювали Лідію Прохорівну, раніше проживало 60 людей, зараз залишилось лише восьмеро. Люди самі просять про допомогу: хто до дітей, хто в гуртожиток.

«Ще кілька місяців тому доводилося вмовляти, – зізнається Юрій Васильович, – А тепер прилітає в дім і вже вранці збираємося».

Кожна евакуація – це порятунок, але й небезпека. Рятувальники неодноразово потрапляли під обстріли. Періодично людей доводиться вивозити під вогнем.

«Був випадок, коли мати з сином йшли з Гуляйполя під обстрілами. Велосипед із речами перекинувся, жінка впала й не змогла йти далі. Син стояв на блокпості й плакав. Рятувальники під вогнем розшукали і забрали жінку», – ділиться Юрій Голінько.

Юрій Голінько

Зараз Лідія Прохорівна в безпеці, обживається на новому місці. Знову може пересуватися самостійно — завдяки колясці й ходункам, які їй повернули. Спілкуючись з журналістами, жінка користується можливістю подякувати рятувальникам:

«Таких хлопців я ще не бачила! Не досипають ночей, їдуть і рятують. Дай Бог їм здоров’я! Золоті хлопці. Їм треба підвищення й більшу зарплату . Хочеться, щоб у них усе найкраще було. Дякують усі люди, що такі в нас рятувальники. Такі люди є в Україні», – не шкодує теплих слів жінка.

Втім, як і кожен мешканець гуртожитку Лідія Прохорівна плекає надію, що одного дня вона повернеться додому.

Лідія Прохорівна показує себе в юності Врятовані родинні фотографії Лідії Комарової

Источник: forpost.media