Життєва історія мешканки Запоріжжя Ксенії Долідзе: від спортсменки до парамедикині на фронті

19.04.2024

Із минулого вона – чемпіонка у спринтерському бігу, тренерка з художньої гімнастики та шкільна викладачка. Тепер – парамедикиня під позивним «Буря». З початку повномасштабного вторгнення рф, Ксенія долучилася до оперативного підрозділу, розкривала зрадників. Сьогодні вона рятує життя побратимів на фронті, працюючи у штурмовій бригаді поліції.

Про це повідомляє пресслужба ГУНП у Запорізькій області.

Свій шлях у поліції Ксенія Долідзе розпочала в управлінні стратегічних розслідувань, де працювала у сфері документообігу. Та завжди відчувала потребу працювати на благо людей. Коли війна розпочалася, їй і її колегам запропонували евакуюватися, але вона відмовилася, залишившись у рідному Запоріжжі. Вона вирішила бути корисною там, де це найбільше потрібно, тож змінила форму на тактичний одяг.

Щотижня вона вправлялася у стрільбі та документуванні завдань. Згодом вона стала частиною штурмової бригади поліції, де працює як парамедик. Її швидко навчили усім необхідним навичкам, і вона вже рятують життя пораненим на фронті.

«Коли мене проводжали до «Люті», я ще не знала, що на мене чекає попереду. Так, я була перша жінка, яка пішла до штурмової бригади від Запорізької області, але я не вважала себе прикладом для інших. Кожен обирає свій шлях. Вирішила, що мій – це боротьба з окупантом на «нулі», – пояснює Ксенія.

Дівчину включили до групи бойових медиків. Вона пройшла відповідне навчання, зокрема в Румунії, і згодом їй довірили виконувати функції парамедика вже на фронті: «Навіть не очікувала, що так швидко я отримаю своє перше бойове завдання. Я освоїла навички парамедика та стала невід’ємною частиною справжньої бойової команди, яка працює як єдиний злагоджений механізм», — розповідає жінка.

Участь у бойових медиках вимагає від неї великої сміливості та витривалості. Вона пригадує, як їй доводилося евакуювати поранених під обстрілами. І хоча такі ситуації дуже виснажують, вона знає, наскільки важлива її робота.

«Загалом у нас була одна хвилина, щоб екіпіруватися, застрибнути в машину та дістатися точки передачі поранених. Під час першого завдання, коли ми евакуювали поранених, орки били як навіжені. Снаряди лягали по обидва боки від нашого авто всього в кількох метрах, але часу на хованки не було. Водій мав домчати на шаленій швидкості до стабілізаційного пункту, а я при цьому – контролювати, щоб не погіршився стан бійця. Ми впорались. Врятували і воїна, і себе», – пригадує поліцейська.

Ксенія мріє про перемогу та повернення додому, де її чекає дитина, і коли вона зможе сказати: «Ми перемогли!».

Источник: forpost.media