«Від страху почались галлюцінації»: запоріжці, які виїхали з зони бойових дій, розповіли про пережите. ФОТО. ВІДЕО05.09.2025  До Запоріжжя продовжують евакуювати мешканців прифронтових сіл і селищ. Дехто виходить пішки, без нічого. В населених пунктах немає світла та води, до того ж вони під постійною атакою ворога. Один з врятованих, Анатолій розповів Форпосту свою історію порятунку. «Я більше двох років не був на могилах батьків: там весь цвинтар перебитий вибухами», — розповідає 77-річний Анатолій з Приморська. АнатолійВін довго жив у своїй рідній хаті, втім останні тижні це вже було не схоже на життя: «Я якось виходжу з двору і бачу трьох наших військових. Один із них кульгає, видно, що поранений. Я дав води, вони попили і пішли на вулицю… Кажуть, що далі буде гірше – треба евакуюватись будь якими способами», — пригадує чоловік. «Світла в нас немає вже пів року, готую на газі. Коли світло було, я готував на 5–6 днів. Зараз готую раз на день, бо холодильника немає», — говорить чоловік. Зв’язок ловить лише на дачах. Туди Анатолій через чагарники добрався аби зателефонувати. «Я живу ближче до плавнів, на підйомі. Додзвонився, голова мені сказав: «Бери тачку чи велосипед і приїжджай». Я вийшов на центральну вулицю, до зупинки. Дзвонив, вийшов — а дрони почали кидати запальну суміш, уже не вибухівку. Все горить. Важко дихати було: я ледь дійшов. Чорна кіптява тягнеться від Степногірська», — розповідає Анатолій. Чоловік, взяв з собою лише ковдру та трохи одягу. Будинок залишився без вікон та даху. Зараз він у безпеці в Запоріжжі. На старенькому телефоні переглядає фото власного городу де він вирощував виноград. Це все що зберіг як пам’ять. З цим і ділиться з «родичем по біді» Дмитром зі Степногірська. Він теж днями дістався обласного центру. Дмитро та Анатолій«Я сидів ледь не до останнього. Потім родичі й знайомі почали виїжджати, дехто навіть загинув. Останні три тижні були найважчими — не було з ким спілкуватися, я майже марив… Я зрозумів, що назад не повернуся. На весь Степногірськ залишилося 14 людей, і то невідомо, чи вони живі. Всі по підвалах, живі чи ні — невідомо. Знайомих убило, останнім часом страшно було», — говорить чоловік. Сам Дмитро дивом вцілів коли в його квартиру прилетів дрон з запальною сумішшю – все вигоріло вщент. Дмитро«Я вийшов до знайомого в той момент але його так і не знайшов. Людей у нас в селищі вже майже немає. Дуже моторошно, тим більше коли пам’ятав його ще до війни. Кого вбило, хто виїхав, хто просто зник. Останні 3 тижні для мене були вкрай важкі. Нікого немає та майже не було їжі. Вибухи постійні. Почались галюцинації. Я знайшов випадкову кицьку і з нею розмовляв і спав – так було легше». На жаль вона залишилась там, так само як і спогади про рідний дім. Зараз переселенці, сидячі на подвір’ї, згадують про рідні домівки. Питаючи, чи вірите чи повернетесь назад вони…
Олександр Картелян, директор обласного БФ «Будинок Милосердя», розповідає про допомогу евакуйованим. «Допомогу надаємо людям, які приїжджають. Відновлюємо документи, видаємо довідки переселенців, одягаємо, взуваємо, забезпечуємо триразове харчування — усе, що потрібно для початку повноцінного життя. Зараз у нас близько 80 людей, половина з них — люди з інвалідністю, сліпі, лежачі. Останнім часом приїжджають із Приморська, Степногірська, Гуляйполя, Оріхова, Бердянська. Дехто не хоче брати таких людей, бо за ними треба доглядати, мити, одягати. Але ми беремо всіх. Батьків залишають нам, ми доглядаємо до останнього», — розповідає Олександр Картелян. З питань розміщення тих, хто евакуювався до Запоріжжя, можна звертатися за телефонами благодійного фонду: +380660937004; +380681909162 Источник: forpost.media |
Свежие новости
Пресс-релизы
|
Комментарии:
нет комментариев