Суд у Запоріжжі виніс вирок військовослужбовцю з інвалідністю після АТО, який не повернувся на службу

16.01.2026

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя днями ухвалив вирок у справі військовослужбовця Збройних сил України, якого обвинувачували в самовільному нез’явленні на службу.

Обвинувачений — уродженець Запоріжжя, старший сержант ЗСУ, учасник бойових дій та особа з інвалідністю ІІІ групи, яку він отримав ще під час проходження служби в зоні АТО. Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, після початку повномасштабного вторгнення він добровільно прибув до територіального центру комплектування та наполягав на мобілізації, пояснюючи це бажанням захищати країну та наявністю бойового досвіду.

Як встановив суд, у березні 2022 року чоловіка все ж прийняли на військову службу, спочатку призначивши радіотелефоністом, а згодом — оператором протитанкового взводу. При цьому, за його словами, стан здоров’я не дозволяв повноцінно виконувати бойові завдання: він не міг носити бронежилет і каску, мав постійні болі в спині та проблеми з ногами — наслідки поранень, отриманих під час АТО.

Після погіршення самопочуття військовослужбовця направили на лікування, а згодом — на проходження військово-лікарської комісії. Однак 5 листопада 2022 року він не прибув до визначеної військової частини для завершення ВЛК і після цього до місця служби не повернувся.

У матеріалах справи зазначено, що з листопада 2022 року до червня 2024 року чоловік фактично не виконував обов’язків військової служби, не виходив на зв’язок із командуванням і не повідомляв про своє місцезнаходження. Військова частина зафіксувала факт самовільного залишення служби, після чого матеріали були передані до спеціалізованої військової прокуратури.

Під час судового розгляду обвинувачений повністю визнав свою провину та пояснив, що ключову роль у його вчинку відіграли важкий стан здоров’я та складні сімейні обставини. За його словами, у день проходження ВЛК дружина виїхала за кордон, залишивши на нього неповнолітню доньку 2011 року народження. Чоловік зазначив, що не міг залишити дитину без нагляду, особливо з огляду на постійні обстріли Запоріжжя як прифронтового міста.

Також він повідомив суду, що через інвалідність, отриману внаслідок бойових поранень у зоні АТО, кілька разів на рік проходить стаціонарне лікування і фізично не здатен виконувати завдання, пов’язані з великим навантаженням. При цьому, за його словами, він неодноразово звертався до військових частин та РТЦК з проханням продовжити службу на тиловій посаді в межах Запоріжжя, однак відповідних вакансій для нього не знайшлося.

Суд врахував, що чоловік раніше не судимий, має позитивну характеристику за місцем проживання, є учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни, самостійно виховує неповнолітню дитину та щиро розкаявся у скоєному. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.

У підсумку суд визнав військовослужбовця винним за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та призначив йому 5 років позбавлення волі. Водночас суд звільнив його від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки, зобов’язавши періодично з’являтися до органу пробації, повідомляти про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без дозволу.

Источник: forpost.media