Є у далекому закутку Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області затишне село Заповітне. Як для села, доволі молоде, – йому за півстоліття. Про історію його заснування хотілося б написати романтично, – але у ті часи підприємства й населені пункти створювались виключно рішенням партії і уряду. Вольовим рішенням радянського уряду у радгоспів «Водяне» і «Дніпровський» було вилучено десять тисяч гектарів найвіддаленіших полів, і для відгодівлі великої рогатої худоби там було створено радгосп «Степной», пізніше реорганізований у радгосп-племзавод «Степной». З огляду на економіку, це було дуже правильне рішення – відпала необхідність щодня, за десятки кілометрів, ганяти далеко в степ техніку і возити робітників. На землях новоствореного радгоспу виникло його село-супутник, яке отримало назву Заповітне, де й зараз успішно працює племзавод «Степной», але вже не радгосп, а акціонерне товариство.

Між нами склалася розмова, радше схожа на монолог не вельми багатослівного генерального директора акціонерного товариства племзавод «Степной» Анатолія Анатолійовича Волкова, в який я лише іноді вставляв свої п’ять копійок.
Упродовж бесіди Анатолій Анатолійович лише двічі вжив займенник «я» – коли розповідав про події, які відбулись у його особистому житті. Далі, розповідаючи про своє господарство, говорив – «ми».

– У 1983-му я прийшов працювати сюди головним інженером, а через шість років уже був директором. Потім Україна стала незалежною, згодом прийняли закон про розпаювання земель сільськогосподарського призначення. Закон активно підтримували тодішні керівники міністерства агрополітики, хоча чіткого плану подальшого розвитку сільського господарства України у них не було. Закон є закон, його потрібно було виконувати, але знайшлась шпаринка, через яку і вислизнув радгосп-племзавод «Степний». Землі племзаводів можна було розпайовуати, а можна було й не розпайовувати. На загальних зборах ми прийняли рішення – господарство зберегти. Йшли роки, негаразди й кризи переживала країна, разом з нею труднощі переборювало і наше господарство, яке в середині дев’яностих було реорганізовано у Приватне Акціонерне Товариство «Племзавод «Степной».

Поволі в товаристві навчались господарювати в умовах ринкової економіки, довелось відмовитись від збиткових галузей, наприклад, вівчарства, породу корів змінили з червоної степової на продуктивнішу чорно-рябу. Зараз тут майже тисяча дійних корів, і поголів’я планують нарощувати. Надій на одну корову становить близько одинадцяти тон за триста днів лактації – показник, який відповідає найвищим світовим стандартам.

В господарстві вирощують три породи свиней – велику білу англійську, дюрок і ландрас. Їхне поголів’я зараз налічує близько двадцяти тисяч. Частину свиней продають бажаючим займатись свинарством. Виробничий цикл на підприємстві замкнутий – сировиною тут не торгують. Свого часу викупили у райцентрі занедбаний молокозавод і майже зруйнований ковбасний цех, відремонтували приміщення, придбали найсучасніше імпортне обладнання.

Зараз продукцію Племзаводу «Степной» – молоко, сметану, сири, ковбаси, шинку й багато іншого, можна придбати у багатьох магазинах Запорізької та Дніпропетровської областей, і не тільки. Усе натуральне й найвищого гатунку, у молокопродуктах жодної краплі пальмової олії, ковбаса виготовляється лише зі свинини та яловичини, сурово дотримуючись стандартів.

В племзаводі є власна бійня, де за добу забивають до ста тварин. Будується ще один ковбасний цех. На орній землі (а її у «Степному» дванадцять тисяч гектарів) вирощують пшеницю, кукурудзу сою, ячмінь. Урожайність досить пристойна – наприклад, кукурудза родить до ста сорока центнерів з гектара на поливних землях. Завдяки тому, що землі не були розпайовані тут змогли зберегти три тисячі гектарів зрошуваної землі. При цьому зерном господарство не торгує, використовує його виключно для годівлі худоби.

На тлі загального знищення тваринництва в Україні, племрадгосп залишається унікальною оазою, де галузь не просто збережена, а невпинно нарощується. Креативний керівник, Анатолій Волков зберіг робочі місця для своїх односельчан – у Заповітному 475 домогосподарств, у господарстві працює взимку 350 робітників, літньої пори – 400. Це означає, що безробіття на території не існує.

Важливо й те, що в полях, з огляду на тваринництво, використовується сівозміна без виснажуючих грунти олійних культур – рапсу та соняшника. Крім того, тут вдосталь органічних добрив, які відновлюють чорноземи.

Збежено два виробництва – молокозавод і ковбасний цех. Волков уже багато років робить те, про що інші аграрії тільки будують прожекти – він реалізовує не сировину, а продукти. Опис виробничого циклу вміщається у чотирі слова – з лану до столу.

Депутат Водянської громади Анатолій Волков відремонтував дорогу у селі Водяне, а підприємство сплачує до бюджету потужні податки. Це живильне джерело існування села.

Історія успіху талановитого бізнесмена є прикладом, як, попри численні бюрократичні перепони, які чинить держава, створити процвітаюче підприємство. Лише йому відомо, як розвиваючи потужне господарство з імпортною технікою, солідними прибутками, дорого вартісними соціальними проектами, постійно відчувати податковий зашморг, залежність від кредитів на виробничі потреби під непомірно високі відсотки.

Люди це пам’ятають і цінують

Головну свою інвестицію у Заповітне Анатолій Волков зробив багато років тому, – коли зберіг господарство і цим врятував село. Люди це пам’ятають і цінують. За всіх найточніше висловилася медсестра місцевого центру медицини Людмила Курган: «Якби не Волков, то села б не було і нас би тут не було».

Староста села Заповітне Анастасія Гуртова відзначає неоціненний вклад племзаводу у розвиток соціальної сфери села. «В той час, коли в інших селах нашої громади закриваються фельдшерсько-акушерські пункти, і взагалі сільська медицина занепадає, у Заповітному, за свої кошти, «Племзавод «Степний» відкрив центр медицини, хворих патронує сімейний лікар-терапевт з медсестрою, працює також стоматологічний кабінет і аптечний пункт, – розповідає Анастасія Іванівна. – Люди постійно відчувають турботу господарства. Нещодавно замінили покрівлю на сучасну у багатоквартирному будинку, обладнали алею з поливом. Керівник племзаводу робить усе, щоб зробити село заможним і красивим, – нещодавно техніка і працівники привели до ладу сільский парк. Грошові подарунки отримують пенсіонери господарства та ветерани.

Генеральний директор підприємства піклується про фізичний розвиток юного покоління – «Степной» утримує сільську футбольну команду.

Завдяки підтримці Анатолія Анатолійовича наша держава здобула додаткові лаври на міжнародній спортивній арені. Це справді так, бо заповітчанка Ганна Фомицька, яка на початку поточного року виступала на змаганнях в угорському місті Ерд, де проводився чемпіонат на Кубок Європи з сумо серед юніорів та дорослих, посіла перше місце у змаганнях серед учасників віком до 16 років у ваговій категорії сімдесят кілограмів. У ваговій категорії вісімдесят кілограмів Ганна здобула друге місце, тут вона змагалась зі спортсменками віком до 21 року. Ця срібна медаль варта золотої, адже Ганна змагалась і перемогла майже всіх суперниць значно важчих і старших, досвідченіших. Односельці пишаються Ганною, а вона – своїм спонсором, племзаводом рідного села!

Затишне село привітних людей

Отже повернемось до того, з чого почали – села Заповітне та його жителів. Тут затишно й красиво – вулиці чисті, народ привітний – зі мною вітались і посміхались зовсім незнайомі зустрічні. У заповітчан стабільне сьогодення і майбутнє з гарними перспективами. Коли я пізніше розповідав своїм знайомим про свою подорож, чув запитання: «Як можна туди влаштуватись на роботу?»

Із села люди виїздять рідко, але є проблема, типова для всієї нашої держави – низька народжуваність. Деякі порожні квартири й будинки господарство викуповує для своїх майбутніх робітників, вочевидь, господарство планують розвивати. Цінують фахівців. До речі, Волков навчає здібну молодь своїм коштом у вишах, готує потрібних спеціалістів.

Ось і все, що хотілося розповісти про ПрАТ «Племзавод «Степной», село Заповітне та його жителів, які, завдячуючи мудрості й великому хисту свого лідера, господарника Анатолія Анатолійовича Волкова, та власному здоровому глузду, живуть стабільно і в добробуті.

Іван Гончаренко