– Коли ви вирішили стати фотографом?
– Це досить довга історія. Коли я закінчила художню школу мені було 15 років. Я довго і пристрасно малювала графіку (ручками, вугіллям, олівцями і трохи аквареллю). Я розуміла, що це – те, чим я хочу займатися по життю. Хотіла поступати вчитися на дизайнера, але життя змінило свою траєкторію і в нього з’явилися інші плани. За станом здоров’я (не будемо вдаватися у подробиці) я не могла держати олівець, тому що мої руки дуже тремтіли. Але вони могли впоратися з моїм стареньким плівковим фотоапаратом. Я захопилася фотографією і це врятувало мене, адже так я знову могла займатися творчістю і розвиватися. Фотографія стала моєї пристрастю.
– Ясю, розкажіть, як ваше захопленням переросло у професію фотографа? Як вам вдалося досягти такої майстерності у досить молодому віці, адже вам тільки 21 рік?
– Я не вважаю себе профі, хоча, напевне, професіонал це людина, що отримує гроші за те, що добре виконує свою роботу. Я просто роблю те, що вмію і люблю. Мені приносить величезне задоволення, коли люди розуміють мою творчість і їм вона подобається.
– Фотографія поділяється на документальну і художню, у якому напрямі працюєте ви?
– Однозначно я займаюся художньою фотографією. У кожне своє фото я вкладаю часточку себе, частинку своєї душі. Мені хочеться додати барв у бліду картину світу. Запоріжжя, погодьтеся, доволі сіре промислове місто. А на своїх фотороботах я можу розмалювати його як хочу і показати людям ту красу, яку вони просто не помічають.
– На ваших фото, окрім міських пейзажів, багато людей. Як ви підбираєте моделей, що в них для вас найголовніше?
– Головне – щоб люди були живими! Є набагато важливіші речі, ніж гарне обличчя. Коли я знімаю людину, я намагаюся зрозуміти її сутність, побачити її зсередини, дістати назовні те найкраще, що в ній є. І мені подобається, що люди довіряють мені себе, хоч на ту невеличку мить, коли я натискаю на кнопку фотоапарата. Я можу спостерігати, як людина розкривається протягом фотосесії. Я, якби, можу стати цією людиною на мить.
– Скільки часу може зайняти процес, між підготовкою ідеї фотосесії, втіленням її у життя і видачею кінцевого результату?
– Це може тривати нескінченно довго. В мене була ідея, яку я виношувала 4 роки і тільки нещодавно змогла її втілити. А іноді натхнення приходить спонтанно, з’являється ідея і я втілюю її за 5 хвилин.
– Як ви змогли перетворити улюблену справу на прибуткову?
– Все починалося як хобі. Та я дорослішала і розуміла, що мені потрібно заробляти гроші на життя. Але мені, аж кров з носа, хотілося бути фотографом. Я зробила собі декілька портфоліо, ходила на співбесіди і мені вдалося отримати роботу. Спочатку я працювала у караоке – барі «Луїзіана», фотографувала людей, які там відпочивали, обробляла фото, а потім завантажувала їх у соцмережі, де ті ж самі люди могли їх побачити. Відвідувачам подобалося – мене задовольняла така робота. Після «Луїзіани» я працювала у багатьох запорізьких закладах, отримувала гроші, і досить непогані (посміхається). Так мені почало приносити прибутки те, що я люблю.
– Що найскладніше у вашій роботі?
– Чесно кажучи, найскладніше і найобтяжуюче – обробка фото. Це займає величезну кількість мого часу. Після того як я відпрацюю, я приходжу додому і всю ніч обробляю фото – обрізаю, підправляю задній план, ретушую, виправляю все, що могло не сподобатися людям, які зображені на фото. Фотографій зазвичай дуже багато, але мені треба зробити все швидко, адже відвідувачі закладів у яких я працюю, чекають. Зазвичай вони залишаються задоволеними і прагнуть до подальшої співпраці.
– Де молодим фотографам знайти натхнення? Щоб ви їм порадили?
– Я думаю головне – знайти свій стиль, потрібно щоб твої фото подобалися тобі самому. Важливо вміти зловити момент, навчитися домовлятися з часом, щоб впевнити його зупинятися, для тебе, для того, щоб ти зробив гарний кадр. (Це досить важко, адже, дуже важко вмовити сонце не сідати, поки ти не заміниш батарею у фотоапараті). Не змушувати людей позувати, адже найкращі кадри – живі. Навчитися бути наполегливим, адже, іноді перед тим як отримаєш «те саме» зображення, зробиш декілька десятків невдалих фото. І звичайно побільше практики, без цього ніяк.
Леонід ЄВДОКИМОВ
Комментарии:
нет комментариев