Влітку 2017 у Києві на фестивалі Comic Con був представлений графічний роман «Сага про Сонценосців». Автор «Порогів» Олександр Немченко пропонує дізнатись більше про «український фентезі-комікс в суворих скандинавських тонах» та познайомитись із тим, хто його створив. Знайомтесь, запорізький «коміксар» Денис Скорбатюк.

Денисе, я знаю, що ти за професією юрист. Це твій власний вибір майбутньої професії чи на нього мали вплив батьки? Як ти з юриста перетворився на письменника?

Ні, це моє рішення, це було моє найдурніше рішення. Краще б я пішов на журналістику або на історичний факультет. Я сам не дуже пам’ятаю, як я докотився до творчості. Мабуть, це через те, що я завжди любив вигадувати різні історії. Дуже полюбляв фантастичні твори та фентезі, любив комп’ютерні ігри.

Я взагалі вважаю, що комп’ютерні ігри – це найкращій спосіб розповідати історію.

Бо так, є література, є кіно, є комікси – вони розповідають історію, а в комп’ютерних іграх ти є учасником події та історії, що розгортається перед тобою. Яку розгортаєш саме ти. Жодний інший спосіб розповісти історію не дає такого досвіду та вражень.

Денис Скорбатюк (фото з фейсбуку)

Коли ти вперше почав писати?

Коли я ще був малий та більше часу проводив біля комп’ютеру, я почав писати якісь дурбецельскі фанфіки та історії – з «Готики» чи «Fable». Але фанфіки — це такий сумнівний вид творчості.

Ти намагався десь поширювати свої перші твори чи зачитувати друзям? Чи це було більше заняття для самого себе?

На жаль, я писав сам собі, у чому був свій мінус. Можливо, я би почав писати більше та повернувся б до цього заняття раніше, ніж це вийшло. Можливо, я швидко зрозумів би, що хочу щось більше та цікавіше, ніж фанфіки. Хоча навіть вони дуже тренують на початку: ти тренуєш руку, а за разом і свій розум. Починаєш думати глибше та детальніше про сюжет та події у ньому.

У тебе залишились перші роботи?

На жаль, ні. Але у 17-18 років я почав писати власну «КНИГУ». Я ж думав: «Блін, якщо щось вже й писати – то одразу книгу. А краще трилогію! Тетралогію! Цілий цикл фентезі!»

У мене навіть був дуже оригінальний, як я думав на той час, сюжет, тому я почав роботу над книгою. Написав декілька розділів, на цьому все і закінчилося. Але ось як раз вона в мене десь є на комп’ютері. Можливо, я колись до неї повернусь – вже як трохи досвідчений автор і письменник. Повернусь і буду робити трилогії. Але на момент після «книги» я забув про письменництво.

Ілюстрація з графічного роману “Сага про сонценосців” (автор сценарію Д. Скорбатюк, художник А. Бурлик)

Але ж у підсумку ти повернувся до цієї діяльності та видав власний комікс! Що цьому посприяло?

Десь у 2010 році я захопився перекладацькою діяльністю: мені стало цікаво перекладати комп’ютерні ігри, тому що мені дуже хотілося побачити улюблені ігри саме українською мовою. Це питання, до речі, і досі актуальне. Багато ви бачили ігор повністю українською? Субтитри – це реально, це можна зробити одному чи двом, а ось перекласти весь текст чи навіть звук – інша справа. Саме тому я почав «зондувати» інтернет-простір у пошуках однодумців.

На той час ти вже мав перекладацький досвід?

Зовсім нічого. Міг лише читати та розуміти, про що йде мова. А спілкуватись важкувато і зараз, не вистачає практичних навичок. Англійську я вивчав під час навчання, ще з часів дитячого садка. Знов таки, у ті часи, коли я грав у комп’ютерні ігри, вони далеко не всі вони були перекладені бодай російською.

Отже, я почав шукати: де та с чого почати? Я познайомся з сайтом «Гуртом», який і зараз існує. Це україномовний торрент-толока, що розповсюджує україномовний контент. Саме на його форумі зародилося дуже багато різних проектів. Якщо не помиляюсь, саме там зародився ігровий портал «PlayUA». Я почав долучатись до перекладів ігор, потім натрапив на чуваків, які вирішили робити мод на «Mount & Blade», про козаків. Переклав весь текст цієї гри – самотужки. Це було дуже довго, рік чи півтора… Та в кінцевому вигляді проект здох. Але, витративши стільки часу на це, я зрозумів, що хотів би продовжити перекладацьку роботу.

Після цього, у 2012-2013 роках, я дуже захопився графічною прозою, коміксами. Зокрема, європейськими виданнями. Я дуже любив бетменів-суперменів, але був погано з ними знайомий, лише загально за мультсеріалами та кіно. А от європейські романи мене вразили якістю картинки, постановкою історії, підходом до творчого процесу.

Якщо в США комікси – це бізнес, конвеєрний продукт, у Європі – це мистецтво, де автори пишуть і малюють один том декілька років. І всі задоволені. Франція – це взагалі осередок такого роду коміксярства.

Мене, наприклад, дуже вразив комікс «Блексед» (Blacksad). Це був мій перший досвід. Я хотів чогось нуарного, і це перше, що видав мені google за тегами. Хоч оригінал французькою мовою, я знайшов англійський варіант та почав задля втіхи його перекладати.

Саме тоді вперше до мене прийшла думка: «А навіщо?». Адже у мережі майже всі комікси є російською, кому буде потрібний україномовний варіант? Але наприкінці 2013 року почалась мода на українське й україномовне, і я вирішив: чому б і ні? Я створив спільноту в соціальній мережі «Вконтакте» та почав викладати свої перші переклади, у рамках студії «Ворон», як тоді я її назвав.

Студія – це значить, що в тебе вже була команда?

Так, студія – це не одна людина. У мене була команда з моїх друзів, адже я тоді дуже погано розумівся на фотошопі, а комікси треба ще й оформити. Тому мені допомагали мої друзі. Вони всі були з місцевих, із Запоріжжя. Дуже швидко з тієї команди лишився я один: хлопці перегоріли за декілька місяців. Та цього часу вистачило, щоб до мене почали долучатись люди зі схожими інтересами з інших областей.

Сторінка графічного роману “Сага про сонценосців” (автор сценарію Д. Скорбатюк, художник А. Бурлик)

Повернімося безпосередньо до твого коміксу. Як ти дійшов до саме такого сетингу?

Мені здавалося, що це природно: коли ти багато перекладеш – ти хочеш щось створити сам. Я маю досвід в творенні речень, маю досвід в написанні історії та її поданням – отже, час зробити і щось своє. Я вирішив, що то буде комікс, і буде він в жанрі стім-панк, адже в цьому жанрі не так багато прикладів… Ми почали працювати з художницею, але вона покинула проект, плюс тоді ж бахнула «Воля» – теж стім-панк. Саме тут я перемкнувся на ідею про вікінгів. Мене дуже приваблює скандинавська міфологія, скандинавський антураж та атмосферність. Хотілось щось створити про брутальних мужиків, що живуть на краю світу та виживають у вкрай важких умовах.

Чи не серіал про вікінгів (Vikings, 2013) наштовхнув тебе на цей задум?

Ні, я хотів більш фентезійного варіанту. Тоді, буде правильніше, не вікінги, а норди. Саме про них йде мова у моєму творі. Рогатих шоломів там немає.

Як ти знайшов заміну художниці?

Я знайомий с чуваком, якого звуть Тайлер. Він веде YouTube канал «Geek Journal», в нього є друг Артьом Бурлик, з Хмельниччини. Вони давно спілкуються, і колись Артьом надіслав свої арти Тайлеру, я їх побачив у того на каналі і вирішив написати автору та запропонувати роботу над коміксом.

Вся ідея була на ентузіазмі. Тому що робота художників дуже дорога, а Артьом – дуже гарний художник. Але він почав зі мною працювати задля власного інтересу та портфоліо. Ніхто не стане витрачати на тебе час просто так.

Як ви натрапили на видавця?

Приїхали на «Comic Con» у Києві, там я зустрів знайомого, з котрим певний час спілкувався в мережі, Андрія Даниковича. Він познайомив мене з Дмитром Хмарою, а вже він запропонував нам видати комікс. Дмитро взяв всі витрати на себе: він теж великий фанат коміксів, але розуміє, що в нашій країні це поки не для бізнесу, а лише для розваги. Тому це його вклад в спільну культуру.

У нас дуже мало гік-продукції. Навіть тієї, що можна замовити в мережі. У містах немає ні крамничок з атрибутикою, ні з коміксами. Немає власних настільних ігор, про які знають широкі маси…

Ти можеш поринути у вигаданий світ та відволіктись від реальних проблем, чи навіть знайти в ньому сили продовжувати власні боротьбу та саморозвиток. Якась дрібничка може принести тобі певне задоволення та зробити ближчим до вигаданого персонажу.

Гік тематика – це бездонний колодязь. Як творчий, так і грошовий. У США та Європі про це вже давно знають, цим давно користуються. Я не розумію, чого цього досі немає в нас.

До речі, графічний роман «Сага про Сонценосців» має свою сторінку в фейсбуці. Тож усі прихильники коміксів можуть стежити за його новинами. Тим паче автор Денис Скорбатюк розмірковує над продовженням «Саги».

Спілкувався Олександр Немченко