Кілька років тому Юля Ломанова, тоді ще третьокурсниця факультету журналістики Запорізького національного університету, вирішила податись на програму академічної мобільності. Обрала університет, вивчила мову, зібрала документи, склала іспити і… отримала підтвердження. 

З-поміж усіх навчальних закладів-партнерів програми Erasmus Mundus HUMERIA курс реклами та зв’язків із громадськістю пропонував лише університет італійського міста Вітербо, що поблизу Рима. Ні краплі не жалкуючи про обмеженість вибору, Юля провела незабутній 2015-2016 навчальний рік у ролі студентки факультету гуманітарних наук і комунікацій Università degli Studi della Tuscia, де мала змогу не тільки оцінити якість європейської освіти, але й відкрити для себе новий світ, частинкою якого вона поділиться з читачами порталу «Пороги».  

Навчання all’italiana – це стандартний комплекс дисциплін з флером dolce vita. Вільне відвідування, лекції дискусійного типу, багато майстер-класів, практичні заняття на базі реальних підприємств, відсутність семінарів, три спроби для складання іспитів – і все це в сучасно оснащених старовинних корпусах, що й досі зберегли свої середньовічні чари.

Вільне відвідування та мотивація

Їхати до Італії за знаннями краще на старших курсах, коли вітчизняна система контролю вже виховує в тобі яку-не-яку самодисципліну. Адже вільне відвідування лекцій, що є звичним для італійців, може бути надто складним викликом для українських студентів. Без уміння планувати свій час і мотивувати себе до роботи  ти ризикуєш загубитись у тому просторі свободи, що його пропонує італійська система навчання.

Вільне відвідування має допомогти студентам поєднувати навчання з роботою, адже вища освіта в Італії платна. Тому презентації з матеріалами лекцій розміщуються на вже знайомому нам moodle, а екзаменаційні питання базуються виключно на літературі для самостійного опрацювання – її перелік надається викладачем на першій зустрічі.

Італійці звикли до такої системи, підлаштовуються під неї та повсякчас намагаються потрапити на лекції заради практики й глибшого розуміння матеріалу. А от студентам за обміном від такої свободи іноді «зриває дах». Так, за планом в аудиторії «Теорії і техніки медіа» я мала зустрічатися зі студентами Erasmus (програми академічної мобільності) з Іспанії, Португалії, Польщі та України, але насправді я побачила їх лише за два тижні перед іспитом, коли вони звернулися до викладача з проханням надати підручники для іспиту. Професор Фіорентіно не зрозумів такого підходу – студенти за обміном не мають працювати для сплати за навчання. І, як виявилося потім, вони мали використати всі три спроби, аби скласти цей екзамен.

Навчання в «польових умовах»

Та не тільки в сесії справа – аудиторні заняття дійсно варті відвідування. Дискусії на лекціях – це не лише відповіді на питання викладача. У ході вивчення дисципліни «Теорія і техніка медіа» ми обговорювали фільми, створювані нами аудіовізуальні проекти. Сам професор активно вів акаунт у Pinterest, і кожен студент мав змогу розмістити там цікаві приклади, пов’язані з цариною медіа, а потім представити їх одногрупникам.

Основа кожного курсу – практичний аспект набутих знань та розуміння їх у вимірі італійських реалій. Якщо «Візуальна та графічна комунікація» – аналізуємо приклади з римського метро, якщо «Охорона праці» – вивчаємо небезпеку шуму під час механізованого процесу розливу вина в пляшки. Варто зазначити, що італійці мають надзвичайний інтерес до інших культур. Наприклад, на «Соціології реклами» ми досліджували, скільки типова українка (тобто я) витрачає часу на одну чашку кави і як це впливає на оформлення інтер’єру кав’ярень. А після обговорення – практика!

Практичною частиною курсу вважається проектна робота наприкінці семестру. Відмінною особливістю цього етапу в Італії є проведення лекцій у «польових умовах»: в офісі підприємства, на виробництві, в галереї мистецтв. Кілька таких занять проходили в Римі – на виставці, присвяченій історії італійських медіа та в державному архіві, де ми в ході вивчення історії публічної адміністрації в Італії мали змогу побачити історичні документи, укази, газети й навіть першу Конституцію. Особливо мені запам’яталися заняття на виробництві місцевої броварні, що передбачали здійснення ґрунтовного рекламного дослідження з метою реального просування торгової марки.

І головне – сесія

Після захисту проекту курс завершується (навіть якщо семестр і далі триває), і починається напружений етап підготовки до сесії. Спершу необхідно зареєструватися й обрати одну з трьох дат для складання (між ними місячний інтервал). Італійські колеги радять починати з першої, аби до третьої спроби дійти з бажаною оцінкою. Мені вдавалося отримувати максимальні бали одразу –наслідок вихованої в Україні самодисципліни в дії. Формат іспиту – бесіда віч-на-віч із викладачем. Італійці визначають цей етап як найбільш стресовий, але мені дуже сподобалося. Це відчуття важко передати словами: мій рівень володіння мовою на початку семестру не вражав, але я пройшла щоденні лекції італійською, річні мовні курси, підготовку за італомовними підручниками – і ось цей момент, іспит, як вінець усієї напруженої праці. Знаю, що є багато методик самовдосконалення, але якщо ти склав історію Італії італійською (постійні війни й інші запаморочливі пертурбації плюс п’ять граматичних минулих часів), то не боїшся вже нічого.

Ось такий він, навчальний процес по-італійськи. Ти отримуєш безліч нових знань, емоцій, досвіду та знайомств. Це водночас важко й легко, а також весело, цікаво й незабутньо. Навчання за кордоном – це, мабуть, завжди так. Однак витрачати найкращі роки життя виключно на книжки – це так не схоже на італійців… Але про це вже в наступній публікації. Будемо вчитися розважатись по-італійськи!

Юлія Ломанова. Фото авторки