Цю історію розповів один підприємець під час візиту театру “Нова драма” до Бахмуту (колишній Артемівськ Донецької області).

П’ять годин розбитими дорогами, декілька блокпостів. Ми з акторами театру “Нова драма” їхали на вже четвертий показ вистави в межах проекту “Театр-лабораторія: за межами стаху”.  “Тут інколи навіть ловить хвилю ДНР”, сказав водій, коли ми зупинилися в Покровську, і ввімкнув радіо.

На тій хвилі так званий сепаратист розповідав про необхідність навчати дітей основ військової справи в ігровій формі:

” Это будет продолжаться, даже когда наступит мирное время. Я считаю точно так же, как и наш министр Лариса Петровна Полякова, что это достойное продолжение зарницы СССР”

За МИРНОградом на транспортувальник завантажували танки.

“Аби просто прийти сюди, потрібно було мати багато мужності…”

Бахмуту дісталися за годину до початку вистави. Поки актори “Нової драми” розминалися (займалися йогою та дихальними практиками), очільник простору ідей “Майстерня”, де все мало відбутися, розповів про історію цього приміщення:

“Раніше тут був мій магазин. Коли прийшла “дыра” (ДНР, – ред.), все змінилося. Тут почали збиратися люди, які були за Україну – вирішували, як будемо далі жити. Аби просто прийти сюди, потрібно було мати багато мужності.

Ми розклеювали листівки з простим написом “Донбас – це Україна” та українським прапором: деякі потім знаходили розірваними вщент, але деякі вціліли. Тобто люди проходили повз них, читали та не зривали. І від цього теплішало на душі. А коли “дыра” пішла, ми з дружиною організували тут простір ідей”, – розповідає Сергій Ніколаєнко.

Зараз “Майстерня” займається багатьма проектами, простір регулярно відвідують люди різного віку. Тут молодь навчає літніх людей працювати з гаджетами, а на літературно-музичні зустрічі приїжджають “з того боку”, аби просто пограти на гітарі, а потім прогулятися нічним містом без страху порушити комендантську годину.

Поки Сергій розповідав про проекти та особливості світогляду учасників, у сусідній кімнаті почали збиратися глядачі. Зрештою, всі чекали на видовище від загадкового “театру-лабораторії”. Драматургиня Анастасія Косодій одразу попередила, що хоче якомога більше залучити глядачів до процесу. Тоді всі й зрозуміли, що не слід чекати на виставу в традиційному сенсі. І справді, у тому, що відбувалося, не було ані сюжетної лінії, ані заздалегідь підготованих рухів.

“Наша вистава побудована таким чином, щоб дати можливість говорити перш за все глядачам; ми, актори – лише модератори. В усіх містах люди, коли ми ставимо гострі питаня (“коли вам востаннє було страшно?”) рано чи пізно починають говорити про війну та період окупації, а також про поточне життя в якості прифронтового міста – непроговорений досвід постійно виривається назовні, з ним треба працювати,” – розповідає Настя.

Але у Бахмуті глядачів неочікувано найбільше зачепило інше питання:

“Що таке невдалий момент?”

Дещо вагаючись, першим відповів чоловік. Він розповів, як під час першого обстрілу, коли впав перший пакет “Граду”, він пішов, аби поглянути, чи не зруйнувало щось. І саме в той момент посипалися наступні “пакети”. Невдалий момент.

Поруч із ним заплакала дівчинка:

“Невдалий момент – це коли ти розумієш, що людина, яка любить тебе більше за всіх, могла померти. Через тебе.

Того дня я гуляла з подругою. У небі пролунав шум, але нічого не було… До цього я відправила сестру з батьками додому (я не хотіла з ними гуляти, сестра у мене маленька). Ми живемо біля військової частини. Це був перший обстріл взагалі в Горлівці. Перший снаряд впав навпроти мого будинку, де спала сестричка з батьками. І неочікуваний момент – це коли ти боїшся не через те, що можеш померти, а через те, що був далеко від того місця, у більшій безпеці, ніж вони”.

Таке неможливо зіграти. До такого не можна бути готовим. Монологи акторів спліталися з розповідями глядачів, створюючи унікальну “виставу”, яку можна було побачити лише один раз і лише в Бахмуті.

Ліза, учениця 10 класу:

“Була дуже приємна та дружня атмосфера. Дехто зміг розкритися, казати те, чого навіть близьким не розповісти”.

Андрій Кузнєцов, педагог-організатор:

“Такий досвід вперше у мене. В принципі, тому я сюди і прийшов. Хоча я не великий фахівець у театральному середовищі, але я знаю, що у нас є криза в театральній культурі. Я знаю, що багато хто намагається надати сучасні нові форми європейського театру. Це пошуки, експерименти, тому і проект називається “За межами страху”. І сам формат інтерактивного спектаклю для мене як людини, яка працює в школі, де все регламентовано і структуровано, дуже цікавий. Все створюється тут – вперше”.

Що потрібно для того, щоб створити найправдивішу виставу про життя прифронтових міст? Усього лише невеличкий театр-лабораторія та люди, чиї спогади варті того, щоби їх почули інші.

 “Театральна лабораторія: за межами страху” – проект, спрямований на розбудову сучасного театру у шести прифронтових містах (Старобільськ, Сєвєродонецьк, Покровськ, Бахмут, Краматорськ та Маріуполь). Актори театру “Нова драма”  вірять у те, що український театр має розвиватись не тільки у центральних регіонах, але й у невеликих провінційних містах, де населення часто просто не має гідного культурного продукту. “Лабораторія…” дозволяє дати командам активістів з усіх шести міст необхідний теоретичний та практичний досвід – його забезпечать наші тренери, серед яких режисери, перформери, актори та драматурги. Після цього учасники проекту одразу починають створювати свої театральні проекти на місцях.

Катерина Майборода