Навіщо людині займатися соціальними проектами, хто є найбільшим грантоїдом і, власне, які проекти скоро можуть з’явитися у Запоріжжі, читайте у нашому невеличкому інтерв’ю.

– Чому ви стали займатися соціальними проектами? Це спосіб працювати на себе, зробити ім’я чи спроба реалізувати власні потреби?

– В останні кілька років прийшло розуміння, що кожен з нас, живучи, працюючи, не просто підтримує своє існування. Кожен з нас або додає, або зменшує добро в навколишньому світі. Дуже сильно вплинув на мене рік роботи в фонді «Щаслива дитина». Після того, як кожен день стикаєшся з долями дітей і дорослих, яким необхідна твоя допомога… Після цього неможливо працювати, просто щоб працювати. Якщо знаєш, що можеш робити щось важливе і корисне.

З роками усвідомлюєш, що нема когось умовного десь там, хто бере на себе відповідальність за навколишній світ. Ми здебільшого очікуємо, що хтось вирішить проблеми. Але цього «хтося» не існує. Ані мер, ані президент, ані голова ООН цього не зробить. Немає нікого, хто візьметься розгрібати “самі розумієте що” навколо нас, переорювати його і засаджувати квітами. Окрім нас самих.

– Ви згадали фонд «Щаслива дитина», сайт «Верже», Запорізьку книжкову толоку – за останні роки ви долучались до різних проектів. Та чи вдалося зробити в них щось варте згадки?

– Ті певні успіхи, про які можна згадати, творилися за участі багатьох людей. Під час роботи у «Верже» із сайта-візитівки нам вдалося зробити середнього рівня інформаційний портал. Але для себе здобув надзвичайно корисний досвід. І він зіграв для мене важливу роль у подальшій роботі і в «Щасливій дитині», і на Запорізькій книжковій толоці. За рік роботи у фонді вдалося повернути «Щасливу дитину» до активної присутності в інформаційному просторі. І на регіональному рівні, і на національному. Для фонду, який, за великим рахунком, живе завдяки авторитету і впізнаваності, це дуже важливо. Для промоції книжкової толоки часу було незрівнянно менше. Власне, до активної діяльності по фестивалю долучився лише за кілька тижнів до початку. Але за цей короткий період вдалося провести щільну і активну інформаційну кампанію. І під час самої Толоки спільно з журналістами та волонтерами організували насичене інформування про перебіг фестивалю.

Та найбільше досягнення, сподіваюсь, попереду. Я про нашу навчальну групу з безкоштовного вивчення англійської. Це діти, яких прийнято відносити до категорії «складні життєві обставини» – із малозабезпечених та багатодітних родин, діти-сироти, діти зі складними захворюваннями тощо. Дуже вірю, що нам вдасться допомогти їм розкритися, розвинутися як особистостям, навчитися вільно спілкуватися і вірити у власні здібності. А за великим рахунком – допомогти їм стати успішними та щасливими у подальшому житті.

– До речі, вже двічі вдалося успішно провести книжкову толоку. ЗКТ досить гучно заявила про себе на всю Україну. Чи відомо, яким буде третій фестиваль?

– Знаю, що шляхи і пріоритети Толоки зараз активно обговорюються. Можу висловити свою думку. Особисто для мене важливіше не те, наскільки голосно говоритимуть про Толоку по всій країні, і які літературні зірки приїдуть на наступний фестиваль. Для мене важливіше, скільки запорізьких дітей завдяки фестивалю зрозуміють, що в цьому світі існують інші способи розвитку і самореалізації, окрім перегляду примітивних серіалів і розпивання пива в під’їздах. Скільки дорослих жителів регіону почнуть читати, обмірковувати те, що відбувається і думати власними мізками.

– Але поки зміни в суспільстві відстають від сподівань, вкотре виникають класичні запитання «хто винен» і «що робити». Якою буде ваша версія відповіді?

– Система цінностей. Це головна проблема нашої країни, через яку всі спроби змін буксують. Змінюються обличчя і партії при владі. Проте дуже слабко змінюється система цінностей, з якими вони приходять до державного апарату. Для чого ці люди йдуть у владу? Поки, на жаль, в переважній більшості влада продовжує сприйматися як інструмент покращення власного добробуту. Часто ми чуємо, що в Україні немає грошей. У бюджеті немає грошей. Це не зовсім так. Ресурси, в тому числі фінансові, в Україні є. Але вони розподіляються зовсім не в інтересах ефективного розвитку країни. Якщо копнути глибоко, цьому можна знайти безліч прикладів. Один з найпростіших – подивіться на приміські селища, що складаються з маленьких палаців. Переважна більшість з них належать представникам влади. Не бізнесу. Про що це говорить? Що владний апарат, як паразит, висмоктує ресурси з економіки. І мова не про одиниці на вищих сходинках держапарату. Це масове явище, яке сприймається і можновладцями, і, на жаль, багатьма громадянами практично як норма. І поки система цінностей не зміниться, суспільство буде ходити по колу, наступаючи на одні й ті самі граблі.

– Наміри змінювати суспільство активно декларують громадські організації, яких з’явилося досить багато. Та чи не перетвориться цей сплеск на хвилю грантоїдства без реальної користі?

– Найбільшим грантоїдом в Україні завжди була держава. Ті кошти, які отримували пересічні, видимі широкому загалу організації – краплі у порівнянні з десятками мільйонів міжнародної допомоги, які освоювались для державних органів. На розробку рекомендацій, стратегій, моніторинги, реформування і т.д. Наприклад, до 2013 року величезні кошти міжнародної допомоги від тих же ЄС, США, Канади були витрачені на реформування правоохоронної та судової систем. І що ми мали наприкінці 13-го – на початку 14-го? Правоохоронна і судова система працювали на фізичне знищення громадянського руху, який виступив на захист демократичних цінностей і свобод. Що тоді говорити про ефективність витрачених мільйонів?

З іншого боку, передумови для грантоїдства часто створюють самі грантодавці. Бо умови отримання грантів і звітування бувають настільки заформалізовані та забюрократизовані, що отримати їх легше тим, хто більше сил зосереджує на паперах, ніж на безпосередній діяльності.

Моя головна рекомендація усім, хто хоче подаватися на грантову допомогу – виходити не з того, на що гроші дає донор, а з того, що потрібно вашій громаді. Що важливо людям, які навколо вас. Це непросто. Але якщо те, чим ви займаєтесь, дійсно потрібно – підтримка обов’язково прийде.

– Добре, припустимо, є критична кількість людей, які сумлінно працюють над розвитком суспільства. Як вони мають змінити Україну?

– Можу сказати, якою я хотів би бачити майбутню Україну. Країною відповідальних громадян. Які усвідомлюють наслідки своїх вчинків не тільки для себе, а і для власної громади і країни в цілому. І якщо така відповідальність стане визначальною, всі наші проблеми – економічні, соціальні, екологічні, культурні  – обов’язково вирішаться.

А зміни впроваджувати може кожен. Якщо говорити не про глобальні абстрактні речі, а про локальні і конкретні. Кожен може знайти нехай маленьку, але реальну ідею. І реалізувати її, як вважатиме за потрібне.

– А у вас є конкретні ідеї для реалізації? Яким бачите найближче майбутнє?

– Що стосується мене, то маю три задумки, які хотів би втілити. Перша, найпростіша – це в рамках нашої навчальної групи організувати додаткові розвиваючі заняття для учнів. Друга – створити спеціальний навчальний центр, який буде допомагати здобувати додаткову освіту і важливі життєві навички тим самим дітям у складних життєвих обставинах, вихованцям інтернатних закладів тощо. І третя – запустити у Запоріжжі незалежну краудфандингову платформу для підтримки місцевих соціальних ініціатив, за принципом Української біржі благодійності. Щоб корисні для місцевої громади ідеї отримували незалежне фінансування, виходячи із бачення самих мешканців громади. Не потрапляючи при цьому у різні форми залежності від політичного чи бізнесового спонсора.

І ще є маленька особиста мрія. Сподіваюсь довести себе до ладу, і влітку знову мати можливість плавати. Обожнюю море. Колись полюбляв запливати, доки є сили, а потім лише на бажанні вижити плисти назад.Вже чотири роки собі цього дозволити не можу, і цього шалено не вистачає. Адже на небі буде тільки і розмов, що про море 

Олена Гула