Комп’ютерні ігри – мистецтво чи «механічна» забава

• Комп’ютерні ігри – продукт програмного коду, візуального зображення та музичного супроводження, яка ставить перед гравцем якусь ціль (зазвичай через написану історію) та дає засоби на реалізацію через віртуальну симуляцію.
• Спортивна гра – змагання за інтелектуальним чи/також фізичним розвитком, в якої треба досягти певної задачі швидше/краще опонента.
• Мистецтво – продукт, або процес, в якій є якась ідея. Ідея може бути різна: задовольнити естетичну потребу людини, навчити чомусь чи дати «їжу» для роздумів, зазвичай лише залишає.

Звісно цьому ви найдете сотню виключень та тисячі трактувань. Але, якщо перше виключення із правил, то друге – це жезначення, але іншими словами. Як ми бачимо, що під визначення мистецтва підходить і все – питання закрито? І так й ні. Тут все складніше, ніж здається.

По-перше – ігри підпадають й під визначення спорту. Так, спорт теж підпадає під категорію мистецтва, але тільки в ролі споглядача. В ролі гравця ви вже є учасником процесу й є частиною його. Тоді як спорт й мистецтво змішалися в одне ціле в відеоіграх? Чи може якесь ототожнює поняття? Й знову ні. Справа в тому, що ігри, завдяки симуляції участі в процесі (спорт) та споглядання медіа-продукту, в якій міститься посил або естетичне задоволення є одночасно і тим і тим, не виходячи за рамки цих двох понять. Як же так виходить?

Тут простіше: ігри, як медіа-продукт сучасності, створюють новий світ (а це налягає на й візуальне, й на музикальне/звукове зображення дійсності) та нові ситуації (які заздалегідь прописані сценаристами й можуть містити літературні історії, які було б не соромно прочитати в друкованому варіанті), встановлюючи засоби, правила та ціль, які вирішує гравець своїми рішеннями (це називається інтерактивність). Тобто, якщо простіше, комп’ютерні ігри: симуляція «спортивної» гри, яка дистанцює гравця від себе й дає роль одночасно й споглядача й учасника процесії. Й давайте розберемо це на практиці

FIFA 2019

Класичний, еталонний приклад ігор, як приклад «механічної» забави. Бо це є сама симуляція спортивного процесу. В першу чергу тут стоїть геймплей (тобто сам процес управління грою): ми граємо командою із одинадцяти футболістів і наша ціль забити більше голів, ніж наш опонент. Нічого незвичайного, простий «хронофаг», або кіберспортивна дисципліна на реальні гроші, як за звичайним спортом. Але створення модель реальних відомих гравців, їхня реалістична анімація, музичне супроводження, пропис реплік реальних коментарів або фанатів – все це дає нам підставу відносити FIFA 2018  до, все ж таки, прикладів мистецтва.

Dark Souls II

Тут все цікавіше. Ми граємо за лицаря, який став проклятим мерцем й повинен мандрувати серед королівства, яке поглинуло теж саме прокляття, тільки всі сходять з ума й вас хочуть вбити (це якщо дуже коротко). Гра нам дає ціль: дійти до останньої локації та перемогти головного злодія за допомогою меча, магії та кмітливості!

Але, якщо ви трохи зупинитесь, почнете вивчати діалоги сторонніх персонажів, художній опис предметів (наприклад «Кільця злого ока». Там ви можете дізнатися, що на сусіднє королівство напало чудовисько й з нього зробили це кільце) та просто огляніться по сторонам й можете зробити дедуктивне слідство, на якості «А якого тут сталося?!». Й це зазвичай стає інтригуючим, ніж сам геймплей (бо це вам не кидають прямо у лице. Й це я не кажу щодо чудових мелодій цих місцин (як, наприклад, Маджула), їхню покинуту красу, намальовану рукою майстера.

The Stanley Parable

Важко взагалі це називати «комп’ютерна гра», бо це скоріше інтерактивний й дуже психоделічний фільм. Ви є Стенлі – звичайний офісний планктон, який зрозумів, що знаходиться в офісі один. В голові звучить «диктор», який говорить, що робить Стенлі та що він буде робити. Але ж ми управляємо Стенлі й можемо не піти під тоталітарним примусом невідомого голосу! Диктор підлаштовується, та намагається повернути Стенлі на потрібну тропу. Й ось тут ми вирішуємо, як поступити: як ми хочемо, чи як хоче гра. Історії, філософські питання та роздуми не тільки над сучасним мистецтвом, але й над вічними питаннями! Гру можна й «пройти» на youtube, від гравця лише залежить яким шляхом він поверне свого персонажа Стенлі. Рекомендую щодо ознайомлення.

Це лише три приклади, які доказують моє твердження, що ігри є не тільки мистецтвом, але й сам гравець долучається до процесу, коли звичайне мистецтво пропонує тільки роль споглядача. Це й вирізняє їх й причисляє одночасно. Відеоігри – Кіт Шрьодінгера в світі термінів й точно не просто «механічна» забавка. А може й так, якщо подивитися з іншого ракурсу

Данил Прокопєв