Голос тихої безодні. Театри

Як у краплині відображається океан, так життя однієї людини, однієї родини віддзеркалює історію всієї країни. Коли читаєш навіть популяризовану історію розвитку держави, то найчастіше запам’ятовуєш факти, дивуєшся, але серце зазвичай при тому мовчить. Навіть, коли дізнаєшся про вбивства тисяч людей. Так, хіба що зітхнеш. Воно таке далеке від нас… Проте все несподівано змінюється, коли літери, слова починають оживати, і виникає жива людина, сповнена почуттів: ти бачиш рани на її серці, відчуваєш дивовижну вічну душу - таку прекрасну і легкокрилу.

Моновистава «Голос тихої безодні» - це пронизлива розповідь жінки про кохання, про матір та батька, про пристрасть і морок. А ще про нестерпне, жагуче бажання злетіти над тією безоднею, яка розверзлася між людьми.

Кажуть, історія нічому не вчить, проте існує ще генетична пам'ять українського народу і тих, хто жив в Україні в 20-30-ті роки минулого століття. Вона пробуджується, ця пам'ять, нагадуючи, які випробування випали на долю наших прадідів, наших найрідніших людей... Вони у той час були молоді, прагнули жити щасливо, любити вірно та палко. Як прагнемо цього ми. Як завжди прагнутимуть наші діти й онуки...